Двадцять п’ятий день.
ними — їхні родини), склади зброї, “табуни азійських коней”, грецькі “шерешири” — самостріли, що кидають “живий вогонь”. У Києві перед царським судом став воєначальник хана Кончака, харазький Турка.

Полонені половці, які хотіли щось сказати киянам, просили болгарських купців, щоб вони були перекладачами. Болгари і половці — люди одного племени. Кияни бачили, що одноплемінці (болгари і половці) вороже ставляться до себе. Болгари, прийнявши звичаї і мову України (Руси), перестали вважати себе тюрками.

52. На ріці Десна стоїть град Новгород-Сіверський, град племени Сіверян. Князі (Ігор Новгород-Сіверський і його брат Всеволод Трубчевський), довідавшись, що цар Святослав Всеволодович переміг орду хана Кончака, не приховали лицарської заздрости. Вони у 1185 році 23 квітня (у вівторок) вирушили з Новгород-Сіверського до Дону, щоб там, на широких Донських степах, розшукати кочову Половецьку орду, і вигнати її за межі України (Руси).

І татові (князеві Ігореві Новгород-Сіверському) на допомогу прибув з військом син (князь Володимир Путивльський). (Град Путивль стоїть на південь від Новгород-Сіверська, на березі ріки Семи. Град Трубчевськ стоїть на березі ріки Десна, на північ від Новгород-Сіверська).

1-го травня біля Дінця князь Ігор побачив затемнення сонця. І вдень була “тьмою вся воя покрита”. На небі (перед вечором) іскрилися зорі. У очах воїв стало зелено. Та похід не був спинений. Казав князь Ігор: “Русици, хощу главу свою приложити, а любо іспити шеломом Дону”.

Біля Дінця (на ріці Оскол) князь Ігор ждав прибуття князя Всеволода. Розвідка повідомляла, що половці, довідавшись про новий похід українців (русичів), об’єдналися, і ждуть прибуття нових військ половецьких.

Радники сказали князеві Ігорю: “Половецька орда, князю, дуже численна. Ідімо геть, нас мало, загинемо”. Князь Ігор відповів: “Коли меча не піднявши, утечемо, з нас сміятимуться люди. Сором страшніший за смерть!” Наші князі високо ставили славу і честь княжого імени. Княжі (володарські) імена така велика сила, що й хрещення України (Руси) не могло їх у перші століття зневажати.

Усі князі й царі України (Руси) і їхні сини, і їхні доньки мали двоє імен - рідне ім’я означало честь, славу, шляхетність, спорідненість з родом володарів і богатирів України (Руси). А чуже ім’я означало підлеглість грецькій ортодоксії.

53. Наприклад, 25 липня у князя Ярослава Із’яславича народився син, і княжа родина нарекла його Ростиславом, а піп, охрестивши, нарік Іваном. 26 жовтня у князя Всеволода народилася четверта дочка, і княжа родина нарекла її Собіславою, а піп, охрестивши, нарік Палагеєю. У князя Ігоря Святославича

608