Двадцять п’ятий день.
Новгорода, одчайдушно боряться з татарами. Новгород, думаючи тільки про своє спасіння, не спішить з допомогою.

Іде весна. Розвідка повідомила хана Батия, що на шляхах, які йдуть до Новгорода, стоять болота. Новгородці тішаться, що стали вільними - жорстоке Москвино-Суздальське князівство розгромлене. А татари, злякавшись весняних розливів, попрямували на південний схід.

По дорозі татари оточили невеликий град Козельськ (град Чернігівського князівства). Юний князь Василій Козельський (з роду князів Чернігівських) закликав козельців стати в обороні рідного граду. Козельці, бачачи, що їхній ще зовсім молодий князь іде впереді них, проявили такий відчайдушний опір, що татари почали тікати.

У бою, як пише літописець, загинуло 4000 татар. Хан Батий, побачивши землю, засіяну татарськими тілами, рішив не брати Козельська. Але коли довідався, що козельців у граді мало (козельці сильні тільки тим, що дисципліновані й відважні), дав наказ покарати їх. У граді Козельськ ні одної людини не лишилося— дорослі й діти були посічені татарськими мечами. І літописець написав, що “в калюжі крови утопилася маленька дитина”.

Татари сильні й відважні тоді, коли люта зима скує болота, ріки, озера - ніщо не стримує їхніх “кібіток”. Найбільше вони бояться Української весни — грузький чорнозем, на якому тане сніг, біжать струмки, покриті шляхи водою, навівають жах на Татарську орду. Татари, лікуючи по дорозі рани, спішать на цілинні Донські

степи.Град Козельськ, який завдав орді найбільші рани, був ханом Батиєм названий “Мау Балгасун” (град Зла).

104. 1239 рік. Литовці, довідавшись, що татари розгромили збройні сили північних колоній України (Руси), вторгнулися у Смоленщину. Історики Москвинського государства обвинувачують князів України (Руси), що вони не йшли боронити “Сєвєрную Русь” тоді, коли її спустошував Батий.

(Ніхто не має права рідні землі племен Мері, Мордви, Черемисії, Муроми, Мещери, Перми, Башкірії звати “Сєвєрною Руссю”! Колонії України (Руси), які Московитія зве “Сєвєрною Руссю”, від часів Андрея Суздальського (Боголюбського), ставилися вороже до України (Руси), і не вважали себе підлеглими стольному граду Кия).

Цар України (Руси) Ярослав Всеволодович став в обороні Смоленщини, вигнавши з її земель литовців. Н. М. Карамзін пише, що “князі південної Россії, не бравши участи у бідуваннях північної, здалека дивилися на неї байдуже” (“Історія Государства Россійського”, т. 4, С.-Петербурґ, 1892 р., стор. 4). Князі “південної Россії” вважали себе князями України (Руси); для них терміни (введені москвинськими шовіністами) такі, як “Сєвєрная”, “Южная”, були невідомі. Вони (князі

633