Двадцять шостий день.
любить більше, як Христа. І Христос жидів, братів своїх рідних по тілу, любив більше, як римлян, сирійців, скитів, греків. Христос не любив самаритянку, звав її чужинкою. І ми Христа звемо чужинцем. Якщо Христос хоче, щоб Русь шанувала його, він повинен шанувати Русь. Ми не раби Христові, ми не раби татарські. Ми з роду Дажбожого походимо, ми внуки Дажбожі. Ми віримо: рідна влада від Бога, а чужа - від нечистої сили. Кажу цю Божу істину Батиєві і кажу християнам грецької церкви”.

117. Монах Афанасій, перехрестившись, сказав: “Антихрист! Зразу видно, що антихрист, язичник, безбожник, поганець! Ми, християни грецької церкви, не думаємо про життя земне, воно спокусливе, гріховодне, поганське. Розкоші земні — приманки диявольські!”

Волхв Сила відповів: “Не так ви, чорноризники, поступаєте, як благословляєте. Що ви зробили з рідних людей? Болгарську мову в Києві прославляєте, стоячи на колінах перед церковними грецькими золотими ідолами. А мову української матері заборонили у церквах, у монастирях, у школах: прививаєте киянам віру, що чуже слово святе й мудре, а рідне - глупе й гріховодне. Обман називаєте Божою істиною. Грек-пан і татарин-пан, а кияни у Києві їхні водоноси, дроворуби. Такою культурою, такою освітою, такою мораллю, такою мудрістю гнобите киян. Духовне рабство звете правдивою вірою, Божою євангелією, спасінням грішної душі?”

“Мовчите? Перед приходом Батия (і про це кияни знають) Києво-Печерська лавра мала 64 “Євангелії” оправлені золотом, сріблом, діямантами. І одна з них (князем подарована) була особливо пишна — 763 діямантами прикрашена!

Чужу мудрість діямантами прикрасили, святою назвали. Рідну (споконвічну, батьківську) мудрість до стовпа ганьби прив’язали, поганською назвали: обпаскудили рідне, щоб народ перестав поважати себе, щоб народ утратив віру в себе”.

118. “У цій Лаврі (і про це кияни знають) було 25 митр, окутих золотом і дорогими каміннями, 40 панагій діямантами обікладених, 19 золотих хрестів. Головна митра була прикрашена рубінами і алмазами, її вартість — 20 тисяч золотих карбів!

Церковною пишнотою запаморочуєте розум трудолюбних київських людей. Затьмарюєте їхнє мислення чужоязикими казками. Уяву моторошите варварською Іродовою різаниною дітей! Хіба це віра? Хіба це духовна наука про праведне життя? Ні, це не віра, це іконостасне видовище, при допомозі якого єреї відтісняють рідне на друге місце, а чуже ставлять на перше місце. Єреї мають маєтки (поля, ліси, пасовища, млини, пасіки), де в поті чола працюють побожні православні, звикають бути рабами, дбають про спасіння душі: їх, коли вони помруть, рідна церква від імени Ісуса відправить во Юдею на лоно Авраама, де праведники спочивають. Велика плата!”

640