Двадцять шостий день.
на Калці вбили десятки тисяч родовитих монголів з племени Чингіс Хана Темуджіна. Ми вбили молодого хана Тосхуса, який був сином Чингіс-Хановим.

І хоч монголи на Калці були переможцями, вони зазнали таких великих утрат, що йти вперед сил не мали. І тому повернулися за Волгу. Чингіс Хан, почувши про великі втрати монгольські, дав наказ творити військо з тюркських племен, а Монголів назначати сотниками, тисяцькими, темниками.

І знову ми біля Порогів убили монгольських послів. І в Києві ми вбили послів хана Батия.

Монгольські шамани назвали Україну Русь “яшертан бархан бірюк”, що значить “таємно ідучий вовк”. Хан Батий позбавить (так думаю) Україну-Русь прав мати князів і військо. Монгол тому племенові, якому він зичить вічного рабства, каже: “Хай ця отара не матиме чабана”.

Монгол вірить, що “чабан отарі даний Богом”; “отара, звикши жити без чабана, не любитиме чабана ні рідного, ні чужого”. Не маючи провідного мозку, отара буде нездібна себе боронити. Монгол вважає, що це найтяжча кара для рабів.

Справжніх Монголів у всьому світі трохи більше, як один мільйон. І вони (про це чув у Каракорумі) завоювали сто мільйонів людей різних земель і язиків.

Татари невисокі ростом, смаглолиці, вилицюваті. Голять волосся за вухами і вище лоба. Заможні татари ходять у дорогому одязі, мають багато тканин з Персії, Китаю, хутра з Мордовії, Башкірії, волзької Болгарії”.

122. “Домів у татар немає, живуть у шатрах, зроблених з пруття, пруття покриті сукнами, шкурами. Вгорі в шатрі отвір для диму і світла. У шатрі постійно горить вогонь. Живляться татари м’ясом і кашою. Хліба не знають, але коли де дістануть, охоче їдять. Кашу їдять руками, руки обтирають об волосся, взуття, одяг. Котли, в яких варять їжу, не миють. Китайці їх вважають нечепурним народом.

Вони, п’ючи кумис, співають. Не можна їх назвати гуляками. Чоловіки роблять стріли, учать дітей їздити на конях і стріляти. Дівчата поруч з юнаками їздять на конях і стріляють з луків.

Татарки тяжко працюють; сидячи у шатрах, шиють, варять. Вони й шатра ставлять і розбирають їх тоді, коли Орда переходить в інше місце. Між ними велика зрідненість, усі живуть, як одна родина. Може тому, що сестра й брат одружуються, невістки живуть з свекрами, зяті з тещами, усі породичені. Татарки бояться своїх мужів: у законах Чингіс Хана визначено, що жінка беззастережно кориться чоловікові. Татарка, ставши жінкою, ставить собі шатро.

Їхні шатра ніколи не замикаються. Та й замків у них немає. Татари у чужоплемінників крадуть, у себе - ні. Вони терпеливі й виносливі. Коли голодні і їжу тяжко дістати, старший їм наказує співати, і вони співають. Вони про себе

642