Двадцять шостий день.
Батиєвому шатрі між князем Михайлом і князем Олександром (Нєвським) виникла сварка. Хан Батий став по стороні Нєвського.

Хан Батий знає: князь Олександр (Нєвський), перебуваючи у Каракорумі, оповів Чингіс Ханові про спілку Великого князя Данила (Галицького) з Папою Іннокентієм. Чингіс Хан передав Київ князеві Нєвському: Батий тішився, що матиме у Києві вірного слугу.

Князь Нєвський, знаючи, що Київ вороже ставиться до князів Ростово-Суздальських, не відважився користуватися Чингісханським дарунком. Поїхав до Новгорода. З Новгорода піп приніс Батиєві донос, що у князя Нєвського були папські посли, які йому від імени папи пообіцяли допомогу проти монголів. Князь Нєвський знову, прибувши в Орду, Батиєві повідомив, що від папської допомоги він відмовився.

150. Князь Нєвський особливо прославив себе 5 квітня 1242 року на Чудському озері, де відбулося так зване “Льодове побоїще”. Його військо йшло піхотними рядами. Німецька тяжка кіннота не могла на льоду маневрувати. Лід, чуючи весну, ламався, кіннотники тонули в озері. Піхотинцям удалося без великого труду перемогти вершників.

Князь Нєвський не задовольнявся славою перемоги. Він мав нахил до садизму і жорстоко катував своїх і чужих. Він “пришед в Новгород, многия крамольники перевеша”. Вішав новгородців за те, що вони, бажаючи жити самостійним життям, не хотіли йому (вторжникові) коритися. Він особливо жорстоко розправлявся з полоненими литовцями, “множество их изби”, “вящаша их к хвостам коневим, ругающеся, ведоша их с собою. И оттуду начаша блюстися имени его” (В. Н. Татіщев, “История Российская”, 1965, Москва, т. 5, стор. 32, 33).

151. Олександр Нєвський (потомок з роду князя Андрея Суздальського-Боголюбського) убивець: катував і вішав полонених литовців, німців, шведів. Жив жадобою вбивств, не шкодував навіть рідних братів. Помер під час п’янства у шатрі ханському. Він канонізований святий православія грецької церкви.

Віра, в якій зневажаються світлі національні почування народу, вважається неморальною. У неморальній вірі неморальні святі. Митрополит Іларіон (Огієнко), не дбаючи про національну мораль, учить українців стояти навколішки не тільки перед іконою жорстокого ката-князя Андрея Суздальського, а й ката-князя Олександра (Нєвського), якого він також упровадив в “Українську патрологію”, і написав: “Князь Олександер Нєвський... упокоївся 14 листопада 1263 року. Рано був канонізований для місцевого шанування з 1380 р., а для загального 1547 р. Мощі спочатку спочивали у м. Володимирі (на Клязьмі, — Л. С.), а р. 1724 перевезені Петром І в Петербург в Олександро-Нєвську Лавру”, стор. 84).

654