Двадцять шостий день.

“Крізь тонкі високі стебла трави переглядали блакитні, сині й фіолетові волошки, жовтий дрік вискакував вгору з своїм гострокінчастим вершком, біла кашка крутими шапками виглядала на поверхні. Занесений бо-зна звідки (з Трипілля, -Л. С.) колос пшениці достигав в гущавині” (М. Грушевський, “І. У.-Р.”, т. 7, стор. 51).

233. Житель України (Руси), живучи на землі, текучіи медами і молоками, не мав потреби бути хижаком, щоб прогодувати дітей своїх. І в нього немає хижацьких інстинктів тому, що вони йому не потрібні. Він людина мирна, добродушна, довірлива, гостинна, любить красу, пісню, дотепний жарт. Він більше, як сто літ вирощував татарам пшеницю і просо, він мав хліб і до хліба, і тепер має. Піп - найдостойніша людина села, піп служив ханові і православний християнин, дивлячись на попа, служив.

І тепер піп служить Литовському князеві і православний християнин, дивлячись на попа, служить. Чужа влада, якій піп служить, обдаровує його привілеями. Щоб не втратити привілеїв, піп навіює парахвіянам віру, що грецька церква — рідна мати, і хто її любить, того й Христос любить.

(Піп (майстер моралі) вважає себе єдиним добродієм народу і його надійним представником. Він, принижуючи ідею національної чести, гордости, вольовости, духовної окремішности, проповідує народові ідею вселюдської моралі стада Христового, ідею смиренного заробітчанства, примирення з рабськими обставинами життя і обожнення чужих святощів (візантійських, синайських)).

(Якщо б у селі замість попа був богомолець рідної віри України (Руси), була б доля народу світліша? Так. Богомолець Рідної Віри учив би народ рідного, він би звеличував все рідне, щоб підняти свій престиж в народі. Бо ж чим більше народ любить рідне, тим більше він поважає учителів рідного. Народ, маючи високу національну мораль, глибоку віру в рідні святощі, самочинно себе об’єднує, щоб вигнати вторжників з рідної землі).

(Об’єднати народ і повести його боронити національну честь тоді, коли він про неї нічого не знає, не можна. Тішити народ, що чужа церква вже ввійшла в його кров і плоть, і стала рідною національною справою, можуть відважитися тільки деморалізатори народу).

234. 1367. Горіла, як тріска, дерев’яна Москва — Кремль, Посад, Загородь, Заріччя. На місце дерев’яного Кремля москвини ставлять кам’яний. “Каменньій кремль в МосквЬ” був поставлений “по совьту великого отца свого Альксея чудотворца” (митрополита). Князь Димитрій Іванович (Донськой) зганяє “крестян”, тобто рабів — вони возять каміння на будову Кремля. Митрополит Алексій сказав своєму вихованцеві (сімнадцятилітньому) князеві Димитрію, що Москві потрібні раби, хутра, “дєнгі”, хліб, залізо.

693