Двадцять шостий день.

“Ніконський літопис” (5, 51) пише: “Спочатку митрополити всея Русі престол свій мали в Києві, нині же вони Київ поставили у ніщо, і все з Києва переносять у Москву, і це тепер митрополит Фотій з Києва всі оздоби церковні і начиння переносить у Москву, і весь Київ, і всю землю пустою зробив тяжкими митами і великими податками”. Митрополит “все з Києва переносить у Москву” не даром, він награбоване продає, кажучи: “Русь мєняєт квартіру, з Кієва переходіт в Москву”.

270. У орді переміни. Орда така ослаблена внутрішніми війнами і сварами, що Москва вже може й не платити їй данини. Та Московський князь Василій Димитрович, “будучи в Ханській столиці, знову зобов’язався платити данину Монголам: він платить, не дивлячись на часті переміни в Орді” (Карамзін, т. 5, стор. 126). Він платить, щоб мати право від імени Орди грабувати сусідні землі і їх “возз’єднувати з Москвою”. І так він “Присвоїв собі Нижній Новгород, Суздаль, Муром разом з деякими із колишніх уділів Чернігівських у древній землі Вятичів; Торусу, Новосиль, Козельськ” (Карамзін, т. 5, стор. 133).

Він усі свої грабіжництва оправдував, кажучи, що має на те “Ханське согласіє”. Він тверцями і новгородцями названий “татарським псом”, бо був такий вірний татарам, що навіть коли писав заповіт для сина, то не без “Ханського на то согласія” (Карамзін, т. 5, стор. 136). (Він помер у 1425 році, 27 лютого, прожив 53 роки... Він лишив рідного брата — князя Юрія. У Москві має початися боротьба за престол. І тут Орда рятує Москву: хан Махмет дає наказ, щоб десятилітній князь Василій Васильович (син померлого князя Василія Димитровича) сів на престол.

271. 1430 рік. Помер князь Витовт, прожив 82 роки. Він, володіючи Україною (Руссю), розшукував українців, споріднених з визначними українськими княжими родами. І вбивав їх. І на їхніх землях ставив своїх намісників. Він хотів, щоб українці всі були рівні, тобто, “щоб всі були холопами”. Коли між холопами появиться, як самородок, здібний провідник, вони йому ректимуть: “Ти такий холоп, як і всі ми, а хочеш бути паном”.

(Поневолений народ довести до такого стану, щоб він утратив пошану до себе, не вірив у себе, сам себе тримав у рабській покорі: філософія чужинців, які панують над українцями).

У Москві піп Павнутій творить міт обожнення князя. Голосить москвитянам, що в 1427 році під час голоду монахиня Анастасія пішла на той світ. І в раю вона побачила Московського князя Івана Даниловича Калиту, який сидів поруч Бога. А князь Витовт (ворог Москви) сидів у пеклі і чорт клав йому в рот розпечені червонці, кажучи: “Наїдайся, окаянний!” (В. О. Ключевський, “Курс Русской історії”, т. 2, стор. 26). Міт учив москвитян обожнювати рідного провідника і

711