Двадцять шостий день.

408. Той, хто має силу неорганізовану, не підпорядковану маєстатові Порядку і респектованої Влади, нагадує буревій, який все на дорозі знищує, але ніколи нічого не будує. Якщо б Українські Сили об’єдналися, вони б вимели польських вторжників з України (Руси), утвердивши світле царство для своїх дітей і внуків. Вони об’єднатися не можуть. Чому? Українці-магнати живуть розкішно, будучи підлеглими Польщі; вони без державної України (Руси) мають розкоші державні.

Вони (українці-магнати) поділені на ворожі табори. Одні з них стали юніятами, прийнявши золоту середину — трохи грецько-православні і трохи — католики. Інші стали дійсними католиками, щоб більшим довір’ям користуватися в короля Польського. Інші — православні грецької віри. Усіх їх мирить, судить і карає поляк-король.

Попи-юніяти ведуть пропаганду на користь Польщі, яка їм “вірою близька”. Попи православія грецького ведуть (трохи явно) пропаганду на користь Москви, яка їм “вірою близька”. Село ворогує з селом. Парахвія воює з парахвією в ім’я віри Христової, “в обороні овець стада Христового”. Усі вони славлять князя Володимира, який став “шваґром візантійського цісаря Василія”, віддав грекам Корсунь “за віно, за царівну”; був осліп, та, ставши підлеглим грецькій вірі, “виздоровів”. Він... виздоровів, а народ його осліпнув.., захворів, утратив Маєстат єдности.

409. Шістсот років тому світлий цар України (Руси) Святослав мав 60.000 воїнів (крім обозу). Українська Сила була об’єднана, була рідна віра - священний ідеал єдности народу, був Маєстат (злотий знак Дажбожий), перед яким всі клонили чола. Усі вірили, що вони внуки Дажбожі, і всі в ім’я спасіння, слави і добра обожували рідний авторитет - обожували царя Святослава. Усі були натхненні, могутні Цілеспрямованістю. Там, де падає Маєстат народу (Знамено Священної Єдности), падає народ; упавши, він буде повставати, бунтуватися, густо буде лити кров свою. Ридатиме, як ранене дитя, в розпачі безнадій, на роздоріжжі взаємоненависти, безавторитетної борні за бездержавну вольность.

“Северине Наливайко, а далі що?” — питали повсталі українці. Северин Наливайко був брилянтним полководцем, але біля себе він не мав ідеолога, який би його військо спрямував на шлях священної державнотворчої борні. Наливайко залишив військо і пішов до свого брата-попа Дем’яна.

Піп Дем’ян вважався славним членом “Острозької групи” оборони православія, палкий прихильник українців-магнатів підлеглих Польщі. Він, як “політрук” православія, порадив братові Северинові бити юніятів, боронити православіє; може поможе православна Москва?

773