Двадцять шостий день.

410. ... Горять маєтки юніята-єпископа (луцького) Кирила Терлецького. “За віру православну!” — голосять попи православія грецького. Попи-юніяти, польські вторжники і українці-магнати вважають українців, очолених полководцем Наливайком, “бунтівниками”, які “виломилися з-під накинутих їм панщизняних обов’язків” (І. Крип’якевич).

Юніяти, звідки ви? У 1590 році архиєреї православія грецької церкви в Україні (Русі) відчули, що їхні церковні маєтки багатішатимуть тоді, коли вони перестануть бути рабами Константинопольського патріярха і стануть рабами Римського папи. Вони (архиєреї) хочуть “кинутися не тільки до папи, а й до самого сатани” (М. Грушевський).

У церквах владики (єпископи) перед очима побожних православних рабів, славлять Константинопольських патріярхів, а між собою вони (владики) говорять, “аби владиків було визволено з неволі Константинопольських патріярхів” (М. Грушевський). Патріярхи дивилися на Україну (Русь), як на своїх “овець стада Христового”, а на єпископів, - як на своїх рабів-пастухів.

Константинопольський патріярх наказував “митрополитам Київським і всея Русі”, щоб вони побожних православних “поучали, намовляли, переконували всіх”, що складати датки на оборону Константинополя, то “ліпше ніж дати на службу Божу, або для бідних чи на звільнення невільників”; побожний православний, який жертвує для патріярха, “то знайде в Бога більшу нагороду, ніж хто поставить церкву, або монастир, або дасть що на них” (М. Грушевський, т. 5, стор. 419). На основі цього “Акта Патріархатус” бачимо, що, наприклад, побожні православні України (Руси) “знайдуть у Бога більшу нагороду” тоді, коли справи чужі (ромейські-візантійські) ставитимуть на перше місце, а рідні — на друге.

411. Хочеш “знайти у бога більшу нагороду”, то не помагай братові збіднілому, давай пожертви патріяршому збирачеві, який їздить по містах і селах. М. Грушевський пише, що “такі збирачі від царгородського патріярха, а також і з інших грецьких земель, появлялися дуже часто”, і “сі побори и драчі, без сумніву, викликали на Русі сильне незадоволення”. Хто не задоволений “сими поборами і драчами” патріярших посланників, той безбожник; є кари: “до дев’яти і сорока ран”.

Константинопольський патріярх Єремия щойно їздив по Україні (Русі), “на Боже гроші збирав”, “за гроші гріхи відпускав”, і потім ще й послів своїх прислав. М. Грушевський (покликаючись на твердження Скарги) пише, що патріярші посли “приносять замішання й злі приклади: продають гідності, збирають гроші, як голодні; дають розгрішення, продаючи дари Божі: позволяють двох жінок мати; уживають фальшивих печаток; інші знову продають нас і всіх християн, як шпигуни і зрадники. І з (патріярха) Єремиї, що тут був, чи мали потіху? Набравши грошей,

774