Двадцять шостий день.

Біля Трипілля, на урочищі Гострий Камінь, почався бій між повсталими українцями і Польською ордою. У бою кошовий Шаула (легендарний Запорозький богатир) утратив руку. Запорожці і наливайківці вибрали гетманом Наливайка. Закривавлена Польська орда утекла до Білої Церкви, де зупинилася, і почала ждати з Польщі і Литви нових військових з’єднань.

418. Військо гетмана Северина Наливайка перейшло Дніпро. І стало на спочинок: до війська ідуть жінки з дітьми, старики, юнаки і між ними (диво?) є попи-юніяти і попи грецької віри. І почалася деморалізація війська: “Ідімо під опіку православного царя Московитії!”, “Залишаймося під опікою Польщі, не воюймо з Жолкевським!”, “Геть Москву! Геть Польщу! Ставаймо союзниками Кримського хана!

”Полководець Наливайко, побачивши, що його військо поділилося на три ворожі фронти, гірко заплакав. Його рідний брат (піп Дем’ян) був натхненником тих, які кричали, що треба йти “під опіку православного царя Московитії”. Щоб Наливайко не підтримав думку свого брата попа, воїни прогнали Наливайка. І гетманом вибрали Григорія Лободу.

419. З Польщі і Литви прибули нові війська до полководця Станіслава Жолкевського. Гетман Григорій Лобода привів військо на Полтавщину. І тут, біля річки Солуниці, під Лубнами, 16 травня Польська орда (до зубів озброєна) оточила українське народне військо, яке мало 6000 воїнів і стільки ж жінок, дітей і матерів (утікачів від Польської орди). (Гетман Григорій Лобода не міг успішно очолювати військо, був своїми ж розсвареними старшинами убитий. Гетманом став полковник Кремпський. Наливайко, як пишуть літописці, “залишився в тіні”. Єдиний він міг би, маючи талант полководця, вести військо, та дії його брата попа Дем’яна йому пошкодили).

Жолкевський, кільцем оточивши українське народне військо, сказав, щоб українці видали йому Наливайка і Шаулу, і віддали всю зброю. Ворог у полководцеві Наливайкові бачив брилянтного провідника і хотів мати його голову у своєму мішку. “Два дні ревіли польські гармати, два дні косили кулі все, що живе” (І. Крип’якевич).

Жінки рвали на собі одежу, воїнам рани перев’язували. Почався голод, хвороби, бо під кулями не було можности хоронити убитих; убитих зносили до купи, прикривали землею і травою.

420. Гетман Кремпський з 1500 воїнами вночі вийшов з оточення. І пішов звати Запорізьку Січ на допомогу. Гетман вірив, що оточені (змучені голодом косаки, діти і жінки), віддавши зброю польському вторжникові Жолкевському, будуть відпущені в свої села. Не так сталося. Оточені “повинні були оддати Полякам увесь свій скарб, гармати, корогви, й срібні труби, що прислав австрійський цісар, видати Наливайка і інших головних провідників повстання. Косаки згодилися на це, але коли вони віддали зброю, то на них накинулися Поляки і вигубили не одну

778