Двадцять шостий день.
перескочив. З клітки на арену вибігає ведмідь. У ведмежій шкурі з ножем у руках виходить “охотнік”. Ведмідь стає диба. “Охотнік” ведмедеві в живіт устромляє ножа. Ведмідь реве закривавлений, запінений. Глядачі шаліють від захоплення. Трапляється, що ведмідь на очах глядачів загризає “охотніка”. “Охотніка”-переможця ведуть у Кремль; у царському погребі дають йому вина, щоб він випив “за ґасударєво здравіє”.

430. Москвини, довідавшись, що у монастирях лежить приховане зерно, ідуть грабувати. Не поминули й палати патріярха Іови. Вони украли у патріярха “подобие Христова телеси й пречистыя Богородицы і арханґелов”. Украденого “Христа” “носили по граду й по торжищу, забьів страх Божий”; за шмат хліба віддавали “Христа і Богородицю”.

Карамзін пише, що москвитянки мають татарський стиль життя: татарки час проводили у юртах, сидячи виконували різні праці. “У Москві жителі (...) взагалі любили сидяче життя... Молоді жінки були абсолютними затворницями: боялися показуватися чужим людям; дома шили, пряли. Одна забава була для них дозволена: гойдалка; “не дивлячись на строге ув’язнення жінок, були, як і всюди, приклади невірности”, “...взаємна любов не брала участи у шлюбах. Призначали день весілля, а майбутнє подружжя ще не бачило друг друга в очі”” (Карамзін, т. 7, стор. 132).

431. Енергія мислення і почування в Україні (Русі) витрачається на релігійні сварки: єреї католицької і грецької релігій воюють між собою за маєтки, за парахвії, втягаючи в цю війну, “в обороні рідної церкви”, Український народ.

(“В Слуцьку, коли митрополит (Михайло Рогоза, — Л. С.) переходив площею, зворохоблена юрба кинулася з камінням на нього й покалічила його. Коли б не вірні юніяти, які вибігли з своїх домів,... юрба була б його укаменувала” (Г. Лужницький, стор. 293). У Москві немає боротьби між прихильниками папи римського і патріярха візантійського, у Москві є Московський патріярх, який свою душу, свій розум, свою волю і церкву підпорядкував справам царя Бориса Годунова. І в Варшаві немає релігійної сварні: єпископи служать королеві, “Речі Посполитій”).

(В 1582 році папа Григорій 13-ий проголосив календарну реформу. Юліянський календар устійнений римським імператором Юлієм. У Львові на вулиці (під час християнського свята) християни ловлять християн — під час посту силою в рот впихають м’ясо, доводячи правильність того чи іншого календаря. О, лихо: чужовір’я скалічило вдачу добрих людей!).

У Львові православне братство боронить грецьку віру. Голова цього братства грек (купець Константин Корнякт), наглядач константинопольського патріярха. У братській школі, як я вже згадував, українська мова заборонена: дітей українських учать грецькою і церковно-слов’янською. Славителі братств вважають, що “братства

784