Двадцять шостий день.

Москвини, співаючи славу царевичу Димитрію, який вже “йде через Серпухов до Москви”, почали діяти: “пришед в дом царя Федора Борисовича, розведчи царицу с детьми по особым избам, перво ее задавили й потом стали сына давить: но понеже все четверо долго не могли его осилеть, й один из них, ухватя его за (я...), роздавил, й тут его умертвя, Голицын обьявил в народ, якобы они со страстей померли” (Татіщев, т. 6, стор. 294) (Голіцини після 1654 року вторгнуться в Україну (Русь): почнуть вогнем і мечем утверджувати “возз’єднання двох братніх народів”; голіцинська жорстока вдача буде насильство звати возз’єднанням, убивство — спасінням, поневолення - порядком).

438. На Москві-ріці зустріли царевича Димитрія “все бояри й власти”. “Гдє мать моя бєдная!” — кричав Димитрій. І була з монастиря привезена в Москву цариця-монахиня Марфа Фьодоровна. Басманов умовив монахиню Марфу, сказавши: “Твій син Димитрій був убитий на твоїх очах, мовчи! На Красній площі, де будуть бояри, воєводи, князі, знатні люди, обійми монаха Грішку, назви його сином Димитрієм. І житимеш у Кремлі, як цариця!”

І монахиня Марфа з сльозами радости обцілувала сина Димитрія. І москвини плакали з розчулення, славили нового царя Димитрія. І бачили в ньому нового царя Ґрозного — “собіратєля земель”. І був у Москву привезений грек Ігнатій, і Басмановими поставлений “на патриаршество”. 29 липня патріярх Ігнатій в соборній церкві коронував Димитрія. Воєвода Мнішек привіз доньку Марину і поселився в Кремлі. Москвинський дворянин (вихрещений татарин) Пьотр Тургенєв знав з дитинства Грішку Отрєп’єва. І можливо з зворушливої радости, побачивши нового царя Димитрія, вигукнув: “Грішка Отрєп’єв, а помніш, ми...”. Очевидно, за ординськими законами, тут же був Тургенєв зв’язаний. І зразу ж йому, як пише Татіщев, “голову отсекли”. І став порядок: ті, які казали, що пізнали Грішку “по бородавке на лице” і навіть ті, “кто его младенцем знал”, в ім’я порядку кричали: “Да здравствует Гасудар Дімітрій Іоановіч!”

439. У Москві між рускіми (православними татарами), очоленими Басмановим, появилася “смута”. Михайло Татіщев (і весь його великий дворянський рід) почав діяти проти Басманова, бачачи, що знатні москвини, попи і монахи пізнали Грішку Отрєп’єва: немає сил переконати їх, що цар Димитрій є Димитрієм, а не Грішкою.

У Вознесенському монастирі зібралися провідні москвини. Була приведена цариця монахиня Марфа, яка, бачачи, що люди пізнали Грішку, сказала, що її син Димитрій був в Угличі убитий. Татіщев, почувши Марфині слова, на очах людей ножем заколов Басманова: почалася різанина, як в Орді. Цар Димитрій вискочив з вікна, поламав ноги, несли його в дім і по дорозі йому ножами відрізали голову, а патріярха Ігнатія посадили “под караул”.

788