Сьомий день.
Сьомий день.

СОВІСТЬ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ, 2

34. Стою біля руїн міста Ур. Ур — одне з найвизначніших міст Сумерії. Воно було розташоване біля «уру» (вару, води) на березі Персіянського заливу, біля гирла ріки Евфрат. Евфрат тепер тече іншим руслом, він майже на п'ятдесят кілометрів відійшов від руїн Уру, круто повернув на схід і з'єднався з Тигром. Тепер лежить більше як сто кілометрів суходолу між Персіянським заливом і руїнами Ур. Суходіл — мертві піщані простори.

Сумеріяни, мабуть, були свідками зміни клімату.

Одні з них, рятуючись, ішли на північ, інші, споріднившись з семітами, втратили свою духовно-тілесну субстанцію.

35. Сто років тому дослідники, вивчаючи ассирійське письмо, прийшли до висновку, що клинописну систему не можна вважати найстарішою системою письма; вона мала якесь праписьмо, з якого розвинувся клинопис.

Дослідник Жюль Опперт висловив думку, що творцями праписьма були сумеріяни (стародавні жителі Південної Месопотамії), але тому що ніхто про такий народ нічого не чув, вчені не віднеслися до теорії Жюль Опперта поважно.

36. В 1877 році французький консул Ернест де Сарзек на горбі Телло (біля Басри, на Півдні Месопотамії) викопав базальтову статую. Статуя зображала круглолицю людину, яка сиділа на стільці, тримаючи грамоту. Антропологи устійнили, що на статуї виразно відчуваються риси не семітської людини.

Дослідники, розшифрувавши грамоту, повідомили, що вона написана письмом старішим, як ассиро-вавилонські клинописи. Грамоту, написану праписьмом, тримає цар Сумерії Ґудея; він був володарем 4500 років тому. На грамоті цій написано: «Так, як корова, яка звертає свій погляд на телятко, так Ґудея вклав усю свою любов у будову храмів».

37. Археологічні експедиції поїхали до Басри. Археолог Леонард Вуллей в піску знайшов сліди «загубленої великої культури і цивілізації»: сумеріяни були знайдені, були знайдені їхні 1500 знаків, з яких вони розвинули своє оригінальне клинописне письмо і яке було потім у них позичене вавилонцями, ассирійцями.

38. Сумеріянські клинописи (переважно глиняні таблички світлорудого кольору 10 на 20 сантиметрів) тепер хороняться, як духовна гордість Людства, в музеях Лондона, Чикаго, Філядельфії, Риму, Парижа, Багдада, Стамбула, Варшави.

87