Двадцять шостий день.
запорізький суддя Павло Головатий склав кості на березі Тобольська. Інші з кайданами на руках, як “українські поміщики”, були разом з поміщиком (кошовим) П. Кальнишевським запроторені на острів Білого моря, на Соловки. (Обох робітників гризла одна воша, їли вони на фронті баланду з одного “котєлка”, але доля в них неоднакова: у Києві на вулицях чути мову Петра 1 і Пушкіна, і майже не чути мови Богдана Хмельницького і Тараса Шевченка).

715. Свята правда не старіє: мова — душа й розум народу. Принижена мова — принижений народ. Українець і руській їли в окопах з одного “котєлка”, щоб була принижена душа Українського народу, щоб українець був рабом. Рабом є та людина, яка з тих чи інших соціяльних, політичних чи релігійних причин не може говорити рідною мовою. Є раби освічені, професійні, орденоносні, заслужені: вони не говорять мовою рідної матері.

Наприклад, українець іде вулицею Києва і не говорить по-українському: він цим перед світом демонструє, що він є рабом у рідній столиці. Слово - це людина, немає слова - немає людини. Українське слово творить українську людину. Якщо українець не говорить українською мовою, значить він не думає по-українському.

Українець, який не думає по-українському, може себе вважати католиком, православним, баптистом, большевиком, але він не може себе вважати повноцінною людиною такою, як англієць, француз, москаль (руській), німець. Він неповноцінна людина тому, що не вміє думати по-рідному. Думаючи по-чужому, він є чужий сам для себе, тобто він є людиною без національної моралі.

716. Земля — джерело життя. Українець отримав у спадщину багату землю. Хто володіє землею, той має силу, владу, умовини для розвитку душі, розуму, почувань. Москвини (руськіє), знаючи цю істину, відібрали від українців (русичів) джерело життя: українці не розпоряджаються українською землею, значить вони не розпоряджаються самі собою.

Москалі (рускіє), ставши власниками Української землі, живуть у розкішних палацах, їхні жінки і доньки ходять “прикрашені золотом спереду і ззаду” і оточені вони численними прислугами-малоросами. Їхні сини мають царські титули (князь, барон, граф), учаться в університетах Парижу, Риму, Лондону. Вони мають гроші в банках Европи: пшениця, вирощена у степах Малоросії, на всіх ринках має вартість.

Людина, як рослина: коли вона живе в добробуті, то всебічно розвивається. Коли живе в нужді, приниженні, то в’яне, не розквітнувши. Вартий уваги такий історичний дослід. Хан Акбар (походив він з династії великих моголів), як вторжник, ханствував у Індії в 1556—1605 роках. Йому брагмани казали, що людина родиться розумною. Він відповідав: коли хочеш бути розумним, пануй, поневолений народ глупий, не має можливости свій розум розвивати.

920