Двадцять сьомий день.
Боніфатія, рекли йому: “У світі так буває, що кожний своє восхваляє”. І він і не мучений, і без успіхів проповідницьких покинув Київ і вернувся до Риму.

18. Греки і їхні агенти (монахи-русичі), щоб якось оправдати хрещення України (Руси), придумали “церковне казання”, що русичі (українці) в жертву богам приносили людей, отже, мали віру “нечистиву”, “кумирську”.

Археологія ствердила, що хліборобські племена в жертву богам не приносили ні людей, ні звірів. Хлібороби богам жертвували зерно, навар з трав, гриби, ягоди, тобто, все те, що їм дарила велика мати-Земля.

Хлібороби обожнювали свої жертовники і нікому не дозволяли їх осквернювати. Коли пришелець з Варягії (купець Іван — агент Візантії), живучи в Києві, почав висміювати звичаї і обряди України (Руси), кепкувати з веснянок, писанок, дзбанків, які стояли на кладовищі біля могил, вони (наші предки) забили його (варяга купця Івана). Греки, фальшиво інтерпретуючи цю подію, рознесли вість, що Україна (Русь) приносить людей в жертву богам. Справді, греки приписали українцям (русичам) ті криваві релігійні ритуали, які властиві були грекам.

19. Відомо, що греки були особливо жорстоким плем’ям, їхнє мисливське життя, бідна земля, безводдя, їхня прив’язаність до вина робили їх і розпусними, і схильними до кривавих ритуалів. Вони богам в жертву приносили своїх синів і доньок, і ці їхні криваві ритуали яскраво відображені в їхній літературі.

Еврипід у драматичному творі “Іфіґінія” пише, що “Дівчину потребують на жертовник Артеміди”. “Цар Аґамемнон: “О ні, мені більше немає повороту, і ножа від дочки я відхилити не в силі””. Історики Греції твердять, що Іфіґінія була зв’язана, покладена на жертовник Артеміди і через її шию був простромлений ритуальний ніж (вузький і довгий), Іфіґінія на жертовнику поступово блідла, стікаючи кров’ю.

20. Та жиди не були хліборобами, їхнє кочове життя відображене в їхніх жорстоких релігійних ритуалах. Наприклад, Ефтай — жидівський воєначальник, і ось “найшов на Ефтая дух Господень, він двинув проти Амоніїв”, і “подав Господь їх на поталу йому”. Ефтай, щоб подякувати Господові Богові Саваотові за те, що він був такий добрий і дав “Амоніїв на поталу”, вирішив на жертовнику Господа Саваота зарізати свою доньку.

І донька “Просила тільки панотця свого: “Дай мені ще два місяці пожити, піду в гори та й оплачу своє дівоцтво з подругами своїми””. “Як уплило ж два місяці, вернулася вона до панотця свого, і він справдив на ній обіт свій, що ним обрік себе, і вона не взнала мужа. І ввійшло в звичай в Ізраїлі, що з року в рік ходили Ізраельські

930