Двадцять сьомий день.

Григор Лужницький у книзі “Українська церква між сходом і заходом”, твердить, будучи сам християнином, що греки-митрополити, які сиділи в Києві, мали на меті перш за все “здеморалізувати Український Народ, бо щойно тоді можна буде з нього зробити колонію”, “Занепад моральних вартостей — перша і головна причина упадку Української держави”. Там, де на чолі духовного життя народу стоїть чужинець, або свій, вимуштруваний чужинцями, народ не може мати високої національної моральної вартости.

31. Ми, українці-русичі, були віками прив’язані до грецької віри так, як пес до воза: куди віз котиться, туди й пес тягнеться. Греки били поклони в Києві до греків Георгія, Варвари і ми їх наслідували.

Греки славили в Україні (Русі) грецьке православіє і ми їм помагали, греки міняли греко-православні канони і ми міняли. Греки в Україні (Русі) палили наші дохристиянські літописи і ми їм помагали. Греки в Україні (Русі) славили грецькі дохристиянські літописи (многобожне писання Платона, Аристотеля) і ми їх славили. Греки нам в очі на нашій землі казали, що ми варвари (чужинці — півзлодії), а греки — богоносці, і ми їм вірили.

“Чи не добре було б нам, браття, старими словами ратних оповідань почати про Ігорів похід, Ігоря Святославича?” (Слово про похід Ігоря). Справді, були “ратні оповідання” писані “старими словами” дохристиянської України (Руси). Вони (літописи, які втілювали самобутню мудрість внуків Дажбожих) були спалені духовними вторжниками греко-православної віри, щоб прийдешні українські покоління не знали якого вони роду і сліпо (і со страхом) вірили грецькому православію і юдейській “Біблії”.

32. Греки вбили в Україні все українське — чисте, рідне, святе. І їхній вірний єрей без сорому рече: “Увесь наш український дух, як народу, усю нашу духовну культуру прищепила нам Візантія!” (митрополит Іларіон (Огієнко), “Візантія і Україна”, Вінніпеґ, 1954 р., стор. 10).

Віра велика, а мудрости немає. Радійте, що Візантія дала нам, православним християнам, те, чого сама ніколи не мала — дала нам “увесь наш український дух”. Ні, ніколи не створить держави той народ, який матиме таких духовних провідників, як митрополит Іларіон (Огієнко) і його чревоугодне чадо.

Думаймо, “усю нашу духовну культуру прищепила нам Візантія”. Значить, наше не наше?! Все, що “наше”, нам “прищеплене”, і коли б хтось цю “прищепу” від нас відірвав, ми б були, як твердить митрополит Іларіон (Огієнко), “нагими, як мати народила”. От шкуродери, здерли з людини шкіру, і потім голосять, що вона родилася без шкіри!

Слухаючи духовну науку провідника — митрополита Іларіона (Огієнка), жити не хочеться: в українця робиться на душі така досада, така огидь до себе — такі

934