Мага Віра, ст. 938

ЛEB СИЛЕНКО. МАГА ВІРА. Двадцять сьомий день. день.

під Полтавою і піддав думку Петрові Першому, щоб він проголосив себе “всероссійським монархом”. Він створив “Духовний Реґлямент”, в якому зазначив, що коли священик під час сповіді почує щось мазепинське, тобто, “небогоугодне”, то має про це повідомити в “Тайную Канцелярію”, або в “Преображенський полк”. Вони, київські архиєреї віри греко-православної, “рішуче вели політику Катерини”, тобто, політику духовного і тілесного мордування Народу Українського, і Народ Український їм вірив, вірив, що так Христу Богові угодно. І коли б в ті часи був хоч маленький Український Мойсей, він би з ними, з архиєреями віри греко-православної повівся так, як повівся жидівський Мойсей в Єгипті з єгиптянином.

42. Митрополит Галицький (Львів) конфіскував, використовуючи чужих жандармів, наклад збірки народних пісень і переказів “Русалка Дністрова”, і знищив у церковному підвалі тому, що це був перший журнал, писаний українською мовою.

В 1903 році в Галичині греко-католицькі панотці звернулися до австрійської поліції, щоб вона заборонила читати “Кобзар” Тараса Шевченка, бо “діяльність душпасторів утруднюється”. В 1912 році панотець Й. Кобилецький писав, що “Тарас Шевченко не є гідним пошани з боку греко-католиків”.

43. Коли Львівський університет хотів дати Іванові Франкові становище професора української мови і літератури, то українець (греко-католицький митрополит Сильвестр Сембратович (1836—1898 рр.) звернувся до поляка — намісника міста Львова, щоб він, маючи силу, не допустив Івана Франка на становище професора Львівського Університету.

Іван Франко — світлочолий і великодушний каменяр, ідучи вулицями Львова, плакав. Він сльозами великої душі своєї зрошував святу Галицьку землю. Він палко любив рідний народ. Він не мав хліба для маленьких діточок своїх. Він був вигнаний з “Просвіти”. Він вичерпав із серця свого всі свої сили для рідного народу, а коли помер, “його тіло почорніло в польському поховальному заведенні” між тілами померлих львівських злодіїв, волоцюг, алкоголіків бездомних і всіми забутих.

“Невірство, атеїзм, крайня безбожність, яка ширилася від кілька десят літ між українською молоддю, це робота Івана Франка” (“Праця”, українська греко-католицька газета). Боротися за кращу долю народу, “це крайня безбожність”, а згноїти в церковному підвалі наклад журналу “Русалка Дністрова” тільки тому, що він писаний мовою українською, це “подвиг правдивої віри християнської”.

938