Двадцять восьмий день.

54. Рунвісти “відійшли від православія.., заінкорпорувалися, що визнають науку Рідної Української Національної Віри. І для них не святі Євангелисти, і не Син Божий Ісус Христос, а їхній учитель Лев Силенко авторитетніший, мудріший, святіший” (“Вісник”, орган української греко-православної митрополії в Канаді, 15 квітня, 1961 р.).

“Є правда, що Лев Силенко — людина динамічна, інтелігентна і талановита, але власне в цьому й горе, бо Лев Силенко відроджує нечестиве поганство” (“Батьківщина”, 20 січня, 1968 р., Торонто, Онтаріо). Коли б зібрати такі й подібні вирізки з журналів, часописів (у яких очернюється РУНВіра, і особливо моє ім’я, їх би не можна було помістити у трипудовому мішку.

55. Дорогі мої Побратими і Посестри! Не журіться — я непохитний, я — український граніт, такими були мої світлі предки, і таким я був, є й інакшим бути не можу.

У стародавній Англії наклепників (злісних обмовників) вважали небезпечними людьми, їх хапали і вішали. Бо вони творили замішання між англійцями, розсварювали і позбавляли сил творити єдність і користь для Англії. Ми їх вішати не будемо. Ми їх ловитимемо на гарячому і прив’язуватимемо до стовпа ганьби, щоб вигибло в нашому народі це злотворне поріддя! Ми ніколи не дозволимо, щоб вони (майстри обмов і доносів) в нашу священну родину (в родину ОСІДУ РУНВіри) вносили своє наклепницьке сміття і ним завантажували дні нашої творчости.

56. Жерці чужовірних вівтарів, ви обвинувачуєте мене, що я вчився в школі СССР і тому “безбожник”, “антихрист”? Кривду мені ви робите болючу. Школи, у яких я вчився, не мали сил навчити мене любити “Лєнінську партію”, “атеїзм”, “грецьку ортодоксію”, “папу римського” та інші чужоземні правди, притранспортовані в Україну, мене мої непокірні предки виліпили з твердої глини.

Я повірив (ця віра в мені буйно самопроявилася), що я згусток крови закипілої в серці України. О, яка це відважна, одержима і відповідальна віра! Я чую — в моїй душі хвилюється море народних пристрастей, в моїй душі чуються стогони мільйонів синів і дочок замордованих у катакомбах Московитії, Польщі, Німеччини, в моїй душі чується благородний плач Шевченка, в ній капають гіркі сльози Франка, в ній горить вогонь душі Лесиної. В моїй душі ввібрані ніжність і гнів народу мого, і я, підвладний цій всеперемагаючій силі, іду.

57. Я не сам іду — зі мною йдуть рунвісти (Побратими і Посестри мої) душею і тілом мені рідні, вони - апостоли РУНВіри. Я гнаний сьогодні. І буду гнаний, обмовлений і переслідуваний завтра. Я буду зраджений, зрадники були і завжди будуть у всіх арміях, партіях, розвідках, релігійних рухах, організаціях. Ми,

943