Двадцять восьмий день.

82. Чужинці писали для нас такі закони, які були їм вигідні. І цими законами вони нас поневолювали. Ми були рабами чужозаконня. Ми бунтувалися; нас зв’язували і четвертували за те, що ми не дотримувалися “законного життя”.

В ОСІДУ РУНВіри ми самі для себе пишемо закони. І цими своїми законами ми самі себе добровільно поневолюємо, тобто, духовно і організаційно впорядковуємо свої (волелюбні й для нас корисні) норми життя. І в цьому прихована свята таїна шляхетного і володарського самоутвердження. Володаря ніхто не спроможний поневолити. Володар сам себе поневолює своїми плянами, обов’язками, законами волі, дисципліни, дії.

83. В ОСІДУ РУНВіри ми самі себе “поневолюємо” тими законами, які нас роблять об’єднаними, могутніми і вільними. Душею цих законів є виконання обов’язків, точність, добровільна самодисциплінованість, пошана Подвижникам ОСІДУ РУНВіри.

Коли у нас не буде пошани до керманичів ОСІДУ РУНВіри, прийде гибель ОСІДУ РУНВіри. Ми маємо шанувати керманичів ОСІДУ РУНВіри не тому, що їм так хочеться чи їм так вигідно, приємно, а тому, що вигідно для сили і слави ОСІДУ РУНВіри звеличувати тих, які стоять на передових позиціях і своїми діями всіх нас звеличують, показують всім нам приклад полум’яного воїна Української Духовної Революції.

Там, де в родині пошанований працьовитий батько, панує порядок і родинна сила. Там, де в родині працьовитий батько піднятий на глум, панує низька родинна мораль — ніхто нікому не вірить, ніхто нікому в горі не допомагає, родинна неорганізованість веде родину до загибелі.

84. Той чи інший рунвіст (чи рунвістка), який достойно працює для ОСІДУ РУНВіри, наражає сам себе на погрози, обмови, наклепи, неприємності. Він перебуває під обстрілом і шукає між рунвістами співчуття і допомоги. Він — наш світлий мученик. Наша любов до нього подвоєна, ми його чоло увінчуємо вінком слави і чести.

Ми не легковіри! Ми не віримо в те, що кажуть наші явні й неявні вороги про нашого побратима. Ми самі себе краще знаємо. Ми на суді ворогів наших не судимо самі себе. Ми гіркою долею навчені, що ворог ніколи не міг нас перемогти як об’єднану силу.

85. Ворог вторгався в наші ряди і затьмарював у наших очах авторитет наших провідників. І тоді нас, поділивши на ворогуючі групки, гнав у тяжку неволю і казав нам правду гірку, що ми не здібні самі собою володіти, що ми не віримо своїм провідникам і ніколи не повіримо чужим, ми приречені бути, як казали польські магнати, “зхудобілими холопами”, які самі свої шиї у ярма встромляють і самі ж на ці ярма гірко нарікають.

950