Двадцять дев’ятий день.

Всі вони служать трохи вірячи і трохи не вірячи, що творять “Боже діло”. Їм приємно дивитися, що ходять їхні архиєреї пишні, як пави, поблискують у лакейських лівреях, мовляв, утихомирюйтеся - від самого батька (папи) Римського отримав ґирлиґу (жезл), щоб пасти вас, “рутенів” — стадо рабів “Господа Саваота — Бога Ізраелевого” (Єремия, гл. 16, вірш 9).

109. Вони не знають, що архиєреї чужовір’я зраду народу проголосили церковною святістю, щоб деморалізувати народ, паралізувати його духовні сили, звеличити в народі культ канонізованих зрадників, обласкати їх почестями, обдарити титулами, “науковими дипльомами”, орденами.

Канонізовані зрадники народу обов’язково повинні сваритися “між собою: “чия віра краща”. Вони покликані розпинати (роз’єднувати) народ — четвертувати його добру душу й тіло. Вони, стоячи на чотирьох ворожих фронтах, пристрасно речуть:

“Нам треба триматися греко-православної віри. Вона єдина правильна! Боже, нам єдність подай, і вмертви отих проклятих юніятів!”

“Нам треба триматися Ленінської комуністичної партії, вона єдина правдива партія! Смерть українським буржуазним націоналістам!”

“Нам треба триматися греко-католицької віри! Вона єдина правильна! Боже, нам єдність подай, і вмертви отих проклятих схизматів!”

“Нам треба триматися святої Євангелії, вона єдина правильна! Кадило, кропило — знаряддя ідолопоклонного греко-римського поганства. Хрест - римська шибениця. Боже, нам єдність подай і спаси грішників”

Один народ — на чотирьох хрестах розіп’ята його добра душа! Його блудні сини речуть, що їхня віра не їхня. Вони для душі своєї віру взяли з Риму, з Греції, з Московії, з Юдеї. Вони не здібні самі творити свою віру, шукаючи її у надрах душі народної; вони віру “взяли”... “Віру святу я візьму в Ілліча”, — пише поет Платон Воронько (“Вітчизна”, журнал, вересень, 1964 р.).

110. Вони, щоб бути канонічними, потопчуть автокефалію (жалюгідний прояв адміністративної незалежности). Вони впадуть на коліна перед Константинопольським патріярхом, який живе в Істамбулі (в Ісламському місті) на турецькому смітнику. Вони впадуть на коліна перед чужим авторитетом, бо... “блаженні вбогі духом, вони внаслідують царство небесне”, бо їм страшно жити “самосвятами”.

Нещасні не знають, що великі люди (творці релігій) Зороастр, Будда, Конфуцій, Могамет були самосвятами. І Лютер, і Викліф, і Гус, і королі Англії (духовні провідники Англійського народу) — самосвяти. Їхній розум, їхні натхнення, їхня душа великі самі по собі. Покладіть корону на голову осла, і святіть його день і ніч, осел від цього ні помудрішає, ні посвятішає.

958