Двадцять дев’ятий день.

Великий Собор 34 єпископів (французів) проголосив короля Франції Люїса 14 найвищим авторитетом Франції. І таким способом християнізм разом з Ісусом підпорядкувався національним інтересам Французького Народу. І таке розуміння (як зазначують історики) спонтанно перетворило Францію у могутню державу.

Люїс 14, щоб оборонити французьких письменників — мислителів народу від рогаток католицької цензури, взяв їх під свою особисту оборону, і тому в його епоху розквітла література Франції, якою й тепер пишаються французи.

128. Москвини, взоруючись на англійців, німців, французів, римлян, в 1722 році створили “Святєйший Православний Синод”, на чолі якого став Петро Перший. У 1722 році “Святєйший Православний Синод” видав наказ, що попи (пропагатори імперської політики Петра Першого) зобов’язані доносити поліції важливі таїни, отримані від православних християн під час святої сповіді. Москвини віру Христову беззастережно підпорядкували інтересам творення могутньої Москвинської імперії: “Бог на небі, а цар на землі”, “хто проти царя, той проти Бога”.

129. Українці — народ винятково добродушний, народ гостинний, розспіваний, гарний і легковірний, і не тому він має такі властивості характеру, що він зліплений з тієї глини, з якої ліпляться “ангели”, а тому, що він почав свою історію на щедротній і багатій частині Земної плянети.

Щороку Велика Мати — всеплодюча Земля дає йому вдосталь меду, молока, м’яса, хліба, олії, овочів. І краса то яка навколо божественна! І небо розспіване, і жити у такому раю подвійно хочеться, світ — храм Божий!

І кожного чужоземця хочеться зустріти, як брата, і не мати ні лукавства, ні жорстокости. І гостити його хочеться не тому, що так годиться, що так треба, а тому, що так хоче широка і привольна душа світлооких внуків Дажбожих. І свята віра каже: все, що живе, жити хоче: птахи, звірі, дерева — душу мають, і всі вони ведуть свою розмову з Дажбогом — творять радість, живу красу живого Дажбожого Храму!

І ось цей народ шамани Візантії охристили, спотворили його світлу душу і стоптали її в багні візантійських канонів. І тоді “...всі землі Руської держави були однією митрополією “руською” під рукою Константинопольського патріярха, що звичайно не питаючись ані князів, ані єпископів руських, присилав на Русь своїх кандидатів на митрополитів, греків” (М. Аркас).

130. І не питаючись “ані князів, ані єпископів руських”, Константинопольський патріярх митрополію “руську” продав за законами “гречеського благочестя” “государству Московському” “під покров Пречистої Богородиці Марії — продав в 1686 році” за “три сорока соболєй і двєсті червних” (“Українська церква між Сходом і Заходом”, Гр. Лужницький, 1954 р.).

964