Двадцять дев’ятий день.
жодній чужій силі не поклонятися”. Силенко нікому не каже: “Будь Силенком, ні, він кожному каже: “Будь сам собою, ти внук Дажбожий, не поклоняйся чужим богам!”

Дорогі мої Побратими і Посестри! Прийде час і всі ми “помремо”, всі ми “смертні”, але поки ми живемо, ми будемо всюди ширити науку РУНВіри. Внуки і правнуки наші знатимуть, що ми не змарнували життя свого.

144. Ми не роджені взоруватися на сусідів, мовляв, може й нам створити українську інтерпретацію християнізму таку, як це створили греки, німці, англійці, римляни і повністю підпорядкувати християнізм державно-творчим інтересам Українського Народу?

Ні. Ми бачимо: на перестарілих вівтарях греко-латинського християнізму гасне вогонь віри. Немає нових хрестоносців, які б його своєю кров’ю підтримали. Лишилися торгівці, які до Христа говорять мовою грошей. Де гроші говорять, там правда мовчить, душа маліє, вогонь гасне. Жертовні святощі християнізму переносяться до музею.

І москвинський комунізм утратив довір’я в трудящих, він став технічною і мілітарною базою замкнутої касти москвинських великодержавних шовиністів.

145. Перестарілі догми і канони греко-латинського християнізму не можуть сцілити наймодерніші електронічні машини, і не наша українська справа їх сцілювати. Треба зібрати все зло докупи (воно, як гаддя розповзлося по українських розсварених греко-католицьких і греко-православних та українських москвино-комуністичних комітетах), о, як багато гаддя! Його треба спалити, бо воно живиться тілом і душею Українського Народу!

146. Я — гість Дажбожий, посланий до мого народу Духом Предків, моє життя не моє — воно є власністю народу мого, мої мислі, мої натхнення, мої інтуїції синхронізовані з колом космічного Буття, від якого залежить і доля Земної плянети, і вібрація мислення її неспокійних Жителів.

І коли мій народ тепер, або в прийдешні століття відчує моє бачення глибинами душі своєї, Він не тільки духовно оновиться, а й спрямує мислення Людства на шлях творення Нової Цивілізації, нової ритміки Духовного Життя. Моє життя не моє — воно є власністю народу мого, воно дихає диханням РУНВіри (Рідної Української Національної Віри).

147. РУНВіра - філософія Української Національної Свідомости, філософія Самопізнання і Самоутвердження Української Духовности. В Ній великі душевні пориви народу, дух чину, дух пристрастей, дух волі й вольовости.

РУНВіра - наука, яка вчить самостійно осмислювати розвиток національної мислі, національних почувань. РУНВіра плекає новий тип Української Людини.

971