Тридцять перший день.
українській людині і болісно мучусь, коли буваю нею підступно скривджений, обманутий, я себе тішу думкою, що то не вона мене обманула, а дух чужовір'я, який паралізував чуття її вродженої гідности. Я не хочу, щоб чужі сили своєю підступною любов'ю тероризували український народ. Я вірю, я пристрасно вірю, що він (мій народ) заслуговує мати кращу релігію, як християнізм греко-римської інтерпретації чи комунізм московського імперіялістичного тлумачення, він достойний, він вистраждав мати свою духовну силу (РУНВіру).

23. Щоб ми були сильні по-рідному. Між українськими партіями, між тими, які натхненні традиційним чужовір'ям, є прагнення, щоб українці були сильними: я тверджу, що - справа не в тому, щоб вони були сильними, вільними, релігійними, а справа в тому, щоб вони були сильними, вільними і релігійними по-рідному, тобто, щоб їхня духовна і тілесна сила виростали з їхньої життєвої суті - з джерел РУНВіри, а не з вижебраного чи накинутого чужовір'я.

Сила та, яка між українцями виросте (українці особливий народ) з коріння чужовір'я, їх же й триматиме в духовній неволі. Вони (при допомозі чужих сил) самі себе на користь чужих сил завоюють і чужина за це їм дасть ордени чести (чести самобичуючого рабства).

24. Тримаючись берегів РУНВіри. Немає річки без берегів. Річка велика чи мала, тримаючись своїх берегів, зберігає силу свою, ім'я своє, своє водне багатство і багатіє вона садами берегів своїх. І ми, рунвісти, тримаючись берегів ОСІДУ РУНВіри, будемо без великої напруги могутніми, наша могутність буде природня, життям нашим і його змістом вирощена і втверджена, і наша сила стане компонентом свідомости Людства. І ніхто не осмілиться розпоряджатися нашими чуттями і використовувати їх нам на шкоду, ніхто не осмілиться розпоряджатися нашими дітьми, виховуючи їхні душі й ум їм на шкоду.

25. ...Прийде безславна кончина, ...а коли ми залишимо береги ОСІДУ РУНВіри, і ввіллємося в чужі релігійні (сектантські) ріки, ввіллємося в бездонне море інтернаціональних релігій і світоглядів, тоді нас покарає мати-Природа (утратимо інстинкт самозбереження), тоді нам і нашим дітям (нашому майбутньому - нашій крові) прийде безславна кончина, кров наша попливе по жилах чужих людей, які нас не люблять, які безжалісно занесуть ім'я наше на список племен давно погиблих. І душа наша добра і щедротна ридма заридає, раненою чайкою схлипне і погасне, як іскра в темряві.

26. Він внук Дажбожий. Під рідним і під чужим небом, на волі і за тюремними ґратами, обласкані чужиною і зненавиджені чужиною, у квітах слави і біля стовпа ганьби, у часи душевного падіння і душевного піднесення, будучи

991